Чи варто публікувати смерть? Дискусія у подкасті: Трощинська, Мокрик, Куликов

Медіуми

У випуску — про приватність і правду: як показувати біль війни. Що важливіше — гідність жертви чи вплив фото на світову аудиторію, чому суспільство розділилося у своїх оцінках та чи справді емоційні світлини можуть зупинити війну.

Чи має суспільство право бачити фотографії з місць трагедій, де під завалами — людські тіла? Чи допомагають світові знімки, що шокують, краще зрозуміти українське горе? І де межа між документуванням воєнних злочинів і порушенням приватності жертв?

У новому випуску подкасту «Медіуми» ведучі Наталка Соколенко та Вадим Міський вирішили обговорити суперечливе питання — як медіа та блогерам висвітлювати загибель цивільних під час війни. Щоби глибше розібратися в цій непростій темі, до студії запросили трьох гостей: журналістку та експертку з комунікацій і висвітлення чутливих тем Тетяну Трощинську, журналіста-розслідувача з Kyiv Independent Данила Мокрика та голову Комісії з журналістської етики Андрія Куликова.

00:00 «Оголені тіла під завалами, які були опубліковані у медіа збурили медійну спільноту й розділили її на декілька таборів»;

Тетяна Трощинська:

02:26 «У нас така нульова готовність чути одне одного»;

05:36 «Питання не у вині, а у відповідальності»;

06:22 «Правила не до кінця сформовані, вони обтічні»;

07:38 «Такого ефекту, як Буча, вже мало що може спричинити»;

08:42 «Західні медіа не опублікують фото у первинному вигляді. Вони їх оброблять»;

09:52 «Емпатія працює, коли ти дуже добре знаєш контекст»;

11:09 «Ми ранимо своїх цими фотографіями»;

11:38 «Історія на прикладі фотографії підлітків, які чекають, коли з-під завалів дістануть їхнього друга — дуже сильна»;

15:06 «Ти береш чужих мертвих дітей, чужу трагедію з чужої родини — і ставиш собі на обкладинку у фейсбук. Як на мене — це хайпожерство»;

16:35 «Це не твоє життя, це не твоя близька людина, це не твоя рідна людина, це не твоя дитина. Треба трошечки делікатніше»;

Данило Мокрик:

20:13 «Якщо зображення мого понівеченого тіла дозволяє розповісти історію про те, що з нами робить Росія — заради Бога, використовуйте»;

22:02 «Гідність — це розкіш. І я не впевнений, що в умовах повномасштабної війни ми можемо дозволити цю розкіш»;

23:45 «Згадаймо піраміду Маслоу. Такі речі як гідність — з’являються тоді, коли забезпечені базові потреби»;

24:56 «Коли з’являлися фотографії з Маріуполя, з Бучі, то ми не сильно дискутували на тему, наскільки це етично»;

25:56 «У такий спосіб ми нагадуємо: «Це триває». Те, що ви бачили в Бучі й Маріуполі, не залишилося у 2022 році — воно досі триває»;

27:37 «Будь-яке питання етики дуже залежить від контексту та внутрішнього мірила»;

29:45 «Людина зберігає за собою повний контроль над тим, як вона може бути репрезентована»;

31:25 «Ми — таке враження — дедалі більше намагаємося вдавати, що цього немає»;

32:41 «Коли ми стикаємося з якимось складним питанням, про це варто говорити»;

Андрій Куликов:

34:39 «Я вважаю, що принципово нового нічого ми не спостерігали — масштаби інші»;

39:16 «Якщо ми не можемо переконливо пояснити, чому все воно відбувається, — то тоді насправді не допоможе і шок».

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».